«Робота сапера, як у електрика». Як ветерани розміновують Україну і які три «золотих» правила варто знати населенню — інтерв'ю NV

Автор: Юлія Петрова

Два учасники російсько-української війни — Олександр Яковенко і Валентин Нечко — в інтерв'ю Radio NV розповіли, як об'єдналися у Центр розмінування України, як очищають деокуповані території та чого вчать населення.

Юлія Петрова: Олександре, розкажіть детальніше про діяльність Центру розмінування України. Які цілі ставите перед собою?

Олександр Яковенко: Наше підприємство засноване вже більше року тому, у серпні 2023 року. Здебільшого воно складається з досвідчених військовослужбовців, які пройшли бойові дії, на 70%. І здебільшого це ті люди, хто безпосередньо займався гуманітарним розмінуванням до війни і під час війни. Зараз ми об'єднали всіх людей в один спільний великий колектив, який працює і займається гуманітарним розмінуванням на деокупованих територіях.

Станом на сьогодні, у нас укладені угоди і ми працюємо в Житомирській області, ближче до білоруського кордону, де завершилися бойові дії, де [була] окупована територія. І наше підприємство працює як з гуманітарним розмінуванням, так і з навчанням населення мінній безпеці.

Ю.П.: Валентине, вам є що додати? Як робота фахівців Центру допомагає у якнайшвидшому розмінуванню території України?

Валентин Нечко: Справа в тому, що після початку широкомасштабної війни для мене всі люди в Україні, мої родичі, мої знайомі, поділилися на три категорії: ті, які воюють, ті, які допомагають Збройним силам, і всі інші, я вважаю, що підтримують [російського диктатора Володимира] Путіна.

Велика частина, більше 70%, військовослужбовців, які зі мною воювали, у зв’язку з тими чи іншими причинами були звільнені з Збройних сил. Хтось — за віком, хтось — за важкими пораненнями. І тому вони не можуть надавати фізичну допомогу в захисті держави.

Тому ми вирішили для себе, що велике значення сьогодні має розмінування територій. Насамперед це безпека людей і тварин, які знаходяться на цих територіях, також це додаткові робочі місця, надходження в бюджет і це вклад, який ми можемо внести для нашої перемоги.

Більшість військовослужбовців, які займалися бойовим розмінуванням, пройшли додаткові навчання, і зараз займаємося гуманітарним розмінуванням. Ми готуємо саперів для гуманітарного розмінування, у нас є велика навчальна матеріальна база, у нас є полігони, у нас є класи, де ми можемо навчати, у нас є обладнання, яке дозволяє знаходити всі типи боєприпасів, які можуть знаходитися на замінованій території.

Ю.П.: Олександре, Центр розмінування України, я так розумію, надає допомогу на всіх етапах протимінної діяльності - це і нетехнічне обстеження, технічне, потім розмінування вручну… Чи на всіх етапах підключається Центр розмінування України?

О.Я.: Таких є вісім етапів. Але ми працюємо з інформуванням населення про ризики, пов’язані з мінами та вибухонебезпечними залишками, і інший напрямок — це нетехнічне обстеження, тобто розвідка. Визначаємо, що на полі знаходиться, які вибухонебезпечні предмети знаходяться. Також у нас є сертифікат про порядок знешкодження і знищення мін та вибухонебезпечних залишків війни.

Центр розмінування України отримав сертифікати від ДСНС на шість видів діяльності / Фото: deminingcenter.com.ua

Безпосередньо зараз нам дісталися поля на деокупованих територіях, де проводилися бойові дії. І це йде окремий напрямок гуманітарного розмінування, який називається очищення району ведення бойових дій. Тобто там немає протитанкових чи протипіхотних мінних полів, але є залишки ведення бойових дій.

Наступний напрямок, який у нас є, — це технічне обстеження. Тобто безпосередньо сапери з обладнанням працюють на полі.

Також один із напрямків — це ручне розмінування. Додатково є ще механізоване розмінування. І ще один напрямок — специфічний — кінологічний, з залученням тварин, гризунів і інших.

Гризунів використовують в багатьох країнах світу. Щури чи якісь інші гризуни дуже добре шукають вибухові речовини. У нас є колеги у кінологічній службі, які використовують собак для розмінування.

Ю.П.: Центр, який ви представляєте, займається інформуванням населення про ризики, пов’язані з вибухонебезпечними предметами та залишками війни. Як безпосередньо відбувається ця робота і чи розуміють люди небезпеку?

В.Н.: У більшості випадків люди розуміють ту небезпеку. Єдине, що їм потрібно надати, показати зразки тих предметів, які можуть бути небезпечними для них.

І найголовніше — вони повинні зрозуміти три золотих правила: якщо вони побачили такий предмет, значить його не можна чіпати, до нього не можна підходити і потрібно телефонувати 101.

Дуже страждають від вибухонебезпечних предметів діти, тому що багато є пасток, багато є «міні-сюрпризів» — і такі, які схожі на іграшки, від них йде велика небезпека. Тому ми проводимо заняття і в школах, і в інших навчальних закладах. Також ми проводимо заняття у військових частинах, ДФТГ (добровольчі формування територіальних громад), проводимо заняття з поліцейськими.

Забороняється бойові боєприпаси використовувати для навчання, тому у нас є необхідна кількість всіх макетів тих боєприпасів, які сьогодні використовуються в цій війні. Щоб ті ж діти, люди розуміли, що побачивши такий предмет, до нього не можна підходити, його не можна чіпати і обов’язково потрібно телефонувати 101, щоб передати інформацію про небезпечний предмет.

Ю.П.: Розкажіть, як ці тренінги проводяться і як до них долучитися, якщо, скажімо, адміністрація однієї зі шкіл хоче провести в себе такі навчання. Як долучитися до цього проєкту, куди подавати заявку?

В.Н.: Звертається до нас або навчальний заклад (в більшості випадків), або військова адміністрація — районна, обласна, або ради місцеві. І по цих заявках ми виїжджаємо на місце.

У нас є сформовані групи, у нас є відповідна матеріальна база, у нас є проєктори, у нас є короткометражні фільми, є макети… І ми виїжджаємо на місця і проводимо це навчання у вигляді спілкування.

Розроблені програми для різних вікових категорій: окремо діти п’яти-семи років, старший шкільний вік, і для [дорослих] чоловіків, жінок теж є свої нюанси в подачі цієї інформації. Наші фахівці дуже багато проводять таких занять.

До речі, в цьому році ми приймали участь в військово-патріотичних змаганнях Джура (Сокіл) і Шлях воїна, які проходили на території Вінницької області. У Джурі були задіяні школярі, а [у змаганнях] Шлях воїна [учасниками були дорослі] від 18 до 35 років, були і дівчата, і хлопці. Це військово-патріотична гра, один із етапів якої - мінна безпека, на якому ми проводили інформування населення, а також визначали райони, команди, які краще засвоїли знання з мінної безпеки.

Ю.П.: Ви звертали увагу на те, що залучаєте до гуманітарного розмінування колишніх військовослужбовців. Хочу вас запитати, а як взагалі стати сапером? Хто це може бути? Скільки триває навчання? Які спеціальні вміння і навички для цього потрібні? Я можу стати сапером, пане Олександре?

О.Я.: Може стати сапером практично будь-хто, хто має відповідне фізичне здоров’я і бажання.

Один з етапів сертифікації організації - оцінка на місці оператора протимінної діяльності на відповідність вимогам сертифікації / Фото: deminingcenter.com.ua

Ю.П.: Якісь спеціальні навички потрібні?

О.Я.: Спеціальні навички — це вже все ми навчаємо. Проходить навчання, підготовка в декілька етапів.

Проводиться певне тестування кандидата, який хоче бути сапером. Є у нас розроблена методика тестування, ми її проводимо. Визначаємо, чи дійсно людина хоче бути сапером, чи вона просто десь почула і вирішила, що буде сапером, а після ознайомлення і проведення тестування вона розуміє, що цю роботу не може робити.

І далі люди допускаються до наступного етапу — безпосередньо навчання, яке Володимир Васильович організовує і проводить. Він у нас бойовий сапер з великим досвідом — більше 35 років бойових дій в гуманітарному розмінуванні. Тобто ми його називаємо академіком гуманітарного розмінування.

Ю.П.: Пане Валентине, повернімося до цивільного населення. Як ведете роботу із ними, як пояснюєте, що можна, що не можна? Як на них впливаєте, аби не було випадків самодіяльності із розмінування? А ми знаємо, що це дуже небезпечно може бути. Як ви пояснюєте, що не треба намагатися розміновувати щось самостійно? І як пояснюєте ці небезпеки, які викликані саме вибухонебезпечними предметами, залишками війни?

В.Н.: Робота сапера — це робота з підвищеним ризиком і з підвищеною небезпекою. Це як робота електрика. Якщо людина не знає, що таке електричний струм і не знає, як із ним працювати, то вона теж не полізе голими руками до дротів, які знаходяться під напругою. Тому ми проводимо такі паралелі і розповідаємо про ту небезпеку, яка людей може очікувати, які можуть бути наслідки від їхніх необдуманих дій.

Починається все з того, якщо ми заїжджаємо на нову територію, то спочатку їдемо до старости чи до військової адміністрації, і вони нам допомагають організувати зустріч із місцевим населенням. І вже безпосередньо під час спілкування з місцевим населенням розповідаємо у співпраці. Вони розповідають, які в них були випадки, які були наслідки цієї зустрічі з вибухонебезпечними предметами, і як у подальшому зробити так, щоби вони обходили ці місця і були подалі від цієї небезпеки.

Також у нашій команді є сапери, які раніше проживали в Донецьку, а з початком війни у 2014 році були вимушені переміститися на неокуповані території. Вони беруть участь у цих бесідах, розуміють тих людей, тому що вони у 2014 році покинули свої домівки і хочуть зробити все для того, аби швидше можна було повернутися, і щоб якомога менше людей при цьому постраждало.

Ю.П.: Повторіть, будь ласка, як потрібно діяти, коли побачив предмет, який потенційно може бути небезпечним?

О.Я.: Мабуть повторюся, але є три «золотих» правила, яких не потрібно порушувати: побачив — не чіпай, не підходь і обов’язково одразу зателефонувати до екстреної служби 101. Це три основні правила, які рекомендуємо і вимагаємо від населення будь-якої частини України, хто побачив небезпечний предмет: не підходь, не чіпай і телефонуй 101.

Джерело: https://nv.ua/ukr/ukraine/events/veterani-rozminovuyut-ukrajinu-yak-stati-saperom-shcho-robiti-z-minoyu-interv-yu-novini-ukrajini-50468081.html